Мільйони людей в Україні стали вимушеними переселенцями, тікаючи від обстрілів і окупації. Багато сімей цілеспрямовано поїхали до кордону з Польщею, шукаючи безпеки для своїх дітей. Дехто ж хотів лишитися у своїй державі, але якомога далі від активних бойових дій, тож люди почали шукати прихисток у прикордонних областях, в тому числі й на Волині. Про це пише Район.Луцьк,

Так в Луцьку 24 лютого 2022 року усі бізнеси VolWest Group активно розпочали волонтерську діяльність. Спочатку людей почав приймати арт-хостел «Адреналін», а за кілька днів запрацював шелтер. Він надавав і досі надає дах над головою людям, які опинилися просто неба тому, що знаходитись вдома стало неможливо через активні бойові дії.

Прихистили понад сім тисяч українців

Центр допомоги внутрішньо переміщеним особам відкрили на базі спортивно-розважального центру «Адреналін Сіті», що входить до інвестиційної групи VolWest Group. За тринадцять місяців війни в шелтері знайшли прихисток понад сім тисяч українців.

Директорка арт-хостелу «Адреналін» Альбіна Освіцінська так згадує про перші тривожні дні та створення центру допомоги внутрішньо переміщеним особам:

«З першого дня повномасштабного вторгнення ми відкрили двері для людей, які тікали від війни та безкоштовно дали прихисток тисячам українців. Багато з них досі лишаються з нами та стали частиною хостельної родини. Ми спілкуємося з тими, хто поїхав далі, або ж уже зміг повернутися додому.

«Ми дали прихисток родинам з Гостомеля, Києва, бучі, Ірпеня, а згодом Харкова, Попасної, Сєверодонецька, Маріуполя, Волновахи…

Це були родини з дітьми та літніми батьками. Пам'ятаємо перші дні, коли люди були розгублені. Вони везли з собою домашніх улюбленців й по телефону не уточнювали умови, в яких будуть жити, а тільки питали: «Ми з собакою, котом, геконом. Ви нас з ними пустите?». Й ми пускали, бо розуміли, що, можливо, це – все, що вони змогли вивезти з уже минулого життя». 

«Наша команда і волонтери допомагали з розміщенням та можливістю приймати гарячий душ, зігрівали чаєм та гарячою їжею. Для багатьох людей цього було достатньо, щоб зорієнтуватися і подумати, як і куди рухатись далі та вирішувати свою долю. До слова, продукти для харчування безкоштовно надавали мережі SPAR та «Наш Край» зі своїх складів, адже мали запаси і хороший асортимент», – розповідає пані Альбіна. 

«Вже на початку березня ми вичерпали свої ресурси. Але людей не меншало, телефон постійно дзвонив – люди їхали й просили можливості зупинитися», – згадує директорка арт-хостелу.

Тому голова ради директорів VolWest Group Віктор Корсак запропонував відкрити шелтер з відкритим простором на 100 м2 в КРЦ «Адреналін Сіті». 

Родини ж з маленькими дітьми могли і далі залишатися в шелтері на базі арт-хостелу «Адреналін». Так і сфоромувався Центр допомоги ВПО. Додатково обладнали 280 ліжко-місць, кожне з них укомплектоване широким матрацом, подушками, ковдрами.

Запрацювала велика кухня, яка забезпечує гарячим харчуванням всіх мешканців центру. Зробили гарячий душ, електропостачання, інтернет.

«За рік війни ми забезпечили триразовим харчуванням та прихистком сім тисяч внутрішньо переміщених осіб. Наш шелтер – єдиний центр, де людей забезпечують сніданком, обідом та вечерею. На початках годували людей коштом внутрішніх резервів, зі складів РЦ «Нашого Краю» та SPAR. Перші обіди ж готували з продуктів кафе «Портрет», ресторану «Поліщук», їх працівники й волонтерили на кухні, аби готувати страви з того, що є. Згодом місцеві виробники та фермери почали пропонувати допомогу, волиняни приносили навіть консервацію», – пригадує пані Альбіна. 

SPAR – один з найбільших донорів

Тож у 2022 році було багато тих, хто підтримував продуктами. Усіх навіть складно перерахувати. Суттєву продуктову допомогу надала компанія SPAR, яка почала постачати продукти вже в березні 2022 року. 

Завдяки підтримці з усього світу від SPAR Internatoinal компанія була одним з найбільших донорів поряд з ООН і «World Central Kitchen». Чимало допомоги було й від ГО «Фундація України» з Польщі; ГО «Вільні люди. ЮА»; ГО «Медицина в дії» (Medicine in Action); БФ «ЮНІСЕФ.UA»; World Central Kitchen; БФ «100% життя»; ТОВ «Дмитрук Фудз»; ТзОВ «Забіяка».

Генеральний директор SPAR в Україні Віктор Мольченко згадує, як не тільки направляли продукти до шелтера, а й складали сухпайки для військових на базі волонтерського центру VolWest Hub.

«Головний офіс SPAR знаходиться в Нідерландах. У перший же день повномасштабного вторгнення керівництво запропонувало незалежним ритейлерам з усього світу зібрати допомогу для українців. І вони відгукнулися. Це була дуже потужна продуктова підтримка. Спільними зусиллями ми вже надали допомогу на суму 160 799 408 гривень. До нас постійно їхали продуктові фури з усіх країн, де є SPAR. Коли до нас приїздила фура з гуманітарною допомогою, ми одразу приймали рішення, куди краще направити ці продукти», – каже Віктор Мольченко.

Було три основні напрямки, куди розподіляли продуктову допомогу від компанії SPAR:

• допомога нашому шелтеру;
• видача продуктових наборів внутрішньо переміщеним особам через наші магазини в містах по всій Україні, зокрема й у містах, які постраждали від бойових дій;
• формування сухпайків для військових.

До речі, складали сухпайки не лише працівники VolWest Group та волонтери, долучалися і люди, які тікаючи від війни, знайшли прихисток у Луцьку та мешкали в той час в шелтерах. 

У підсумку передали понад 32 тисячі сухпайків на майже 6,5 мільйонів гривень. У складі сухпайків була як допомога від SPAR, так і від партнерів. Наприклад, тушонка у залізних банках від компанії Демидівський консервний завод (Demydiv), яка теж входить до VolWest Group.

«Наш сухпай – це збалансований набір продуктів калорійністю понад 3000 ккал, з яким один день могла прохарчуватися людина без можливості приготувати чи розігріти їжу», – ділиться Віктор Мольченко.

Керівник проєктного відділу «Наш Край» та SPAR Віталій Демчишин пригадує, які країни-партнери вже з березня 2022 року надавали продуктову допомогу:

• Австрія;
• Бельгія;
• Данія;
• Франція;
• Грузія;
• Німеччина;
• Греція;
• Угорщина;
• Ірландія.

«Окрім того, що передавали продукти на шелтер, намагалися допомогти внутрішньо переміщеним особам в усій країні. Спочатку роздавали через громадські об’єднання, а потім знайшли дієвий спосіб взаємодії через органи врядування. Перша допомога поїхала до Харкова в березні 2022 року. Пізніше почали задовольняти запити від інших міст: з Полтавщини, Івано-Франківщини, Хмельниччини, Волині, Вінниччини, Рівненщини, Черкащини, Чернігівщини, Львівщини», – пригадує Віталій Демчишин.

Він розповідає, як саме реалізовували механізм передачі допомоги в різних куточках країни.

«Ми питали, яка кількість наборів потрібна. Під цей запит формували їх. Передавали продукти в магазини на пелетах, співробітники магазину формували пакети з наборами продуктів. Зв’язувались з органами місцевого врядування, оскільки в них є облік внутрішньо переміщених осіб. Запрошували по списках людей, які за участі органів міської влади отримували допомогу прямо в магазинах», – розповідає пан Віталій.

З усього світу SPAR передавав продукти тривалого зберігання

Від SPAR International до переселенців у луцький шелтер, до ВПО по всій Україні та до військових їхали продукти тривалого зберігання: квасоля, кукурудза, борошно, мінеральна вода, рис, сіль, вафлі, макарони, консервований персик, олія, цукор, печиво, маслини, оливки, шоколад, сир, молоко, бісквіти, крупи, локшина, майонез, дитячі пюре, соки, швидке харчування та інші.

«Продукти були різноманітні, донори забезпечили м’ясо, овочі, крупи високої якості. Завдяки цим продуктам була змога забезпечити різноманітний раціон для людей, які оселилися в центрі допомоги переселенцям», – продовжує Альбіна Освіцінська.

У блекаут готували їжу на багатті

«У блекаут доводилось готувати їжу на багатті, адже ми жодного дня не припиняли гаряче харчування для наших мешканців. З перших днів і до сьогодні годувати людей, які знайшли прихисток в луцькому центрі, допомагали компанії SPAR, «World Central Kitchen», ООН, «Unisef», донорські організації, домогосподарства», – пригадує жінка.

Альбіна Освіцінська згадує, як десь на третій день від початку повномасштабного вторгнення до хостела приїхала сім’я з восьмимісячною дитиною. Дитина звикла спати у візочку, але батьки виїжджали в поспіху і не забрали його.

«Ми написали на своїй сторінці в фейсбуці, що в нас оселилася родина, яка потребує візочок для дитини, а коли зранку приїхали, виявили під хостелом чотири візочки. Просто небайдужі люди приїхали й поставили візочки біля хостела. Компанія ANEX взагалі подарувала два новесенькі візочки. До речі, у нас жила родина, яка народила другого синочка вже у Луцьку, під час повномасштабного вторгнення. Після «поповнення» вони певний час орендували квартиру, а коли поверталися додому, повернули нам ліжечко та деякі речі, аби й іншим згодилося. Люди приносили дитячі спальні ліжка, іграшки, дитячий одяг. Ми просто писали у фейсбуці, що нам чогось не вистачає і люди привозили й робили все, що можна і не можна зробити. Навіть паски були, крашанки на Великдень, бо люди самі все привозили.

Я ніколи не забуду тих перших людей. Десь на 10 день люди почали приїздити на простріляних машинах, в шубах і нічних сорочках та просили: «нам би що-небудь вдіти, що-небудь взути, нам би випити чаю». Тоді було страшно. Але ми давали все, що могли дати. Зараз вже все структурувалося, налаштувалося і ми ефективно плануємо, як можемо допомогти людям.

До речі, усі працівники VolWest Group волонтерили, як на обох шелтерах, так і на інших волонтерських напрямках. У всіх на очі набігли сльози, коли з Польщі Михайло Шелеп знайшов благодійників, які передали жіночу білизну. Адже вживаного одягу було вдосталь, а от з білизною – проблема. Усе було спаковано у набори і підписано від руки. Тобто люди там трепетно підійшли до допомоги і зібрали усе з любов'ю до українок, адже там були навіть менструальні трусики», – каже Альбіна. 

У 2023 році постачання продуктів від донорів значно скоротилося, але Альбіна Освіцінська наголошує, що у шелтері роблять все можливе, щоб гаряче харчування не припинялось, адже чимало людей досі живуть тут, у надії повернутися додому. 

Так, у хостелі проживають три пенсіонерки-сестри з Краматорська, які увесь час «на валізах». Окрім того, що вони допомагають по господарству, жінки дуже багато читають. Завдяки літературі усі троє зараз вільно володіють українською та спілкуються нею. 

Проживає тут і родина з Сіверодонецька з маленьким сином. Є чимало людей з інвалідністю, яким складно зараз себе забезпечити й мати змогу винаймати квартиру.

«Ми пишемо грантові програми, які допомагають закупити продукти, в тому числі фрукти та овочі для дітей, що в нас мешкають. Також ми, співробітники VolWest Group, відраховуємо відсоток зі своїх зарплат на допомогу внутрішньо переміщеним особам, на допомогу в формуванні аптечок для військових», – ділиться директорка арт-хостелу.

«Люди, що зупинялися в нас – просто неймовірні, я їх всіх пам’ятаю в обличчя і пам’ятатиму все життя. Коли ми вже фізично не мали сил, вони самі організувалися на ресепшн, приймали новоприбулих, допомагали нам і одне одному. У нас перші дні жили хлопці з Харкова, які на своїх авто щодня вивозили до кордону сім’ї з дітьми, з тваринами, їздили по три рази на день. Просто безкоштовно відвозили до митниці, щоб люди могли перетнути кордон і знайти прихисток в європейських країнах», – ділиться спогадами Альбіна.

Люди продовжують жити в шелтерах

Нині у складі центру допомоги ВПО досі діє два шелтери. Тут постійно проживають сто людей, що очікують слушної нагоди, аби повернутися додому.

«У нас живуть внутрішньо переміщені особи, які вже евакуювали бізнес з Харкова, та працевлаштували інших людей, які також живуть в шелтері. Десь 60% людей, що живуть у нас в шелтері, працевлаштовані в Луцьку. Ще 30% – працевлаштовані в мережах супермаркетів SPAR і «Наш Край». Вони асимілюються в громаду, їх діти відвідують школи й дитячі садочки.

Вони чекають, що ось-ось поїдуть додому. Запоріжці вже хочуть додому, херсонці готовій їхати, але ми їх відмовляємо, адже Херсон ще сильно обстрілюють. Є дівчата з Краматорська, які вже купили валізи і збираються їхати з ними додому», – розповідають в центрі допомоги ВПО.

«Круто – це тоді, коли ти встаєш зранку, йдеш на роботу і розумієш, що життя продовжується. Тому що є такі відважні люди, які можуть затулити собою світ», – підкреслює пані Альбіна.

Авторка Галина Васенюк