Звісно, найперше – це хліб, і це не просто народна мудрість, хліб направду є основним продуктом харчування в житті людини.
«Хліб – усьому голова» – каже народне прислів’я. І вчувається у цьому серйозне, поважне ставлення нашого народу до хліба. Хліб у народі завжди берегли, цінували, шанували та ставилися як до святині. Серед домашніх оберегів найпочесніше місце посідав хліб. Наша паляниця має круглу форму – символ життєдайного Сонця.
Жодного свята, жоден обряд не обходився без святого хліба. Коли народжувалася дитина, провідували її з хлібом, під час весілля батьки благословляли молодих хлібом, в останню путь проводжали людину – на віко домовина клали хліб. У кожній українській хаті на столі завжди під рушником лежав хліб як символ гостинності. Гостя пригощали і, скуштувавши хліба-солі, він уже не мав морального права заподіяти господарям якесь зло.
Українці землероби із давніми традиціями здавна вирощували жито і пшеницю як головні харчові культури. Тому хліб був у великій пошані. Хліб на столі вважався найбільшою святинею. Хліб-сіль, подані гостеві на вишитому рушнику, були й залишаються вищим проявом гостинності. З хлібом пов’язано безліч звичаїв і повір’їв, наприклад, хліб дозволялося різати тільки у висячому положенні і тільки в напрямку до себе. Чоловік нарізав хліб до столу, а жінка притискаючи до грудей. Якщо шматок хліба впав, його слід було підняти, поцілувати і знову покласти на стіл, бо викинути шматок вважалося святотатством. У таких звичаях можна побачити постійний острах голоду, який переслідував предків сучасних українців. Згадаймо важкі часи Голодомору та розповіді живих свідків.
Українці хліб вшановують як святиню, у народі про нього так і кажуть: «Святий хліб». Великим гріхом вважається викинути навіть маленький шматочок. Колись вірили, що на тому світі люди, які без пошани ставилися до хліба, збиратимуть усі викинуті під час земного життя крихти. Залишки хліба віддавали свійським тваринам або спалювали в печі.
Хліб є символом добробуту. Побажання «хліб та сіль» прикликає до родини багатство. Хлібні жертви у давнину приносили хатнім духам, зокрема домовику, духам землі – щоб добрий був урожай, водянику – щоб не топив худоби та людей. Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушити. Хлібинами обмінювалися, укладаючи важливі торгові або земельні угоди. Свати приносили до хати дівчини хлібину, а при згоді натомість отримували паляницю. Подекуди під час сватання спеціально випечений пиріг ділять навпіл. Одну його половину віддають представникам роду молодого, друга залишається в батьків молодої. Це було відлунням давнього причастя. Колись усі, хто їв за одним столом ритуальну страву, вважалися спільниками в певній справі. Це був лише обряд, який пізніше переродився у традицію завершувати важливу роботу великим застіллям із багатьма наїдками. Але обов’язково була якась головна «хлібна» страва, яку навіть не завжди споживали. Вона мала суто обрядовий характер.
Хліб і досі відіграє важливу роль у весільних та поховальних обрядах. Учені вважають, що серед інших слов’янських обрядових дійств українське весілля посідає перше місце за повнотою застосування ритуального хліба, починаючи від моменту сватання.
У весільній церемонії коровай бере участь від початку і до кінця. Ним благословляють молоду пару батьки. Гості, обдаровуючи молодих, подарунки кладуть «на коровай» чи «до короваю». Врешті святкування завершується поділом короваю. Серединка дістається молодятам як символ зародження нового життя. Потім староста ділить коровай між гостями, а основу, або так звану «підошву», віддають музикантам за веселу музику. Часто перед цим молодь, яка залишилася до кінця, танцює з підошвою. Це називається «розтанцювати коровай».
Важливе місце серед інших різновидів обрядового хліба посідають паски, які в деяких регіонах України називаються баби. На сході пасхальний хліб був інакшим – прісним, мав прямокутну форму і пов’язувався з чоловічою символікою. Перше свідчить про те, що ця традиція дуже давня, адже прісний хліб з’явився раніше, ніж дріжджовий. Друге – про те, що цей хліб був присвячений підземному богу, пов’язаному із плодючістю. Прямокутник у ранніх формах мистецтва позначав поле й був символом цього бога.
Формування хліба здебільшого відбувається вручну. Так тепло та енергетика людських рук передається хлібу. І на великих підприємствах не можна обійтися без ручної праці та належного ставлення до хліба, розпочинаючи процес від замішування та закінчуючи реалізацією.
Лариса Фатєєва, технолог мережі “Наш Край”|SPAR
